Люди, яких у 1944-1951 роках примусово переселили через українське походження з територій, які на той час входили до складу Польської Республіки, та їхні спадкоємці зможуть отримати грошові компенсації від України, а також, зокрема, права на вилучені через депортацію будівлі та інше майно.

Як жертвам операції «Вісла» та їхнім спадкоємцям отримати компенсації

16 липня було ухвалено законопроєкт №2038 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944–1951 роках були примусово переселені у рамках операції «Вісла».

Йдеться про етнічних українців, депортованих у 1944–1951 роках із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини – територій, що тоді входили до складу Польської Республіки.

Закон набуде чинності через 6 місяців після його офіційної публікації.

Українці можуть підтвердити факт депортації відповідною довідкою або іншими документами, які видали компетентніі органи України та інших держав – колишніх республік СРСР або Польщі.

У статті 7 Закону «Про відновлення прав депортованих за національною ознакою» йдеться, що депортовані люди, які повернулися в Україну на постійне проживання, мають право отримати вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно, якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося.

Водночас, якщо не буде можливості фізично повернути майно, заявнику мають відшкодувати повну вартість.

Постраждалі від операції «Вісла» мають подати заяву про компенсацію та повернення майна не пізніше трьох років з дня набуття людиною статусу депортованої особи.

Депортовані українці, які оселилися в сільській місцевості, мають право безкоштовно отримати у власність землю сільськогосподарського призначення (у межах земельного паю) – за наявності вільної землі.

Законом також вводиться нова стаття 7-1, яка передбачає одноразову грошову допомогу всім, хто був примусово переселений у 1944–1951 роках через українське походження з територій, де компактно проживали українці.

Якщо депортована людина померла після ухвалення рішення, допомогу зможуть отримати її спадкоємці – чоловік або дружина, а якщо їх немає – діти.

Коли жертви операції «Вісла» не зможуть отримати компенсації

Порядок повернення майна чи виплат встановлює Кабмін. Якщо депортованій людині після повернення вже надали нове житло за кошти державного або місцевого бюджету, то майно, вилучене під час депортації, не повертатиметься і компенсація за нього не виплачується.

Як срср та Польща переселяли етнічне населення з рідних земель

У 1944–1951 роках понад 700 тисяч українців були примусово переселені з території Польщі внаслідок угод між срср і Польщею.

23 вересня 1944-го, за Люблінською угодою, почалося переселення етнічних українців з Польської республіки в Українську рсР, а поляків — у зворотному напрямку.

Влітку 1944 року перший секретар ЦК кП(б)У і голова Раднаркому УсрР Микита Хрущов спробував приєднати до УсрР Підляшшя, Холмщину і Надсяння. Навіть мапу Холмської області створили. Проте у кремля були інші плани.

9 вересня 1944 року була підписана та сама Люблінська угода – «про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УрсР». З боку Польської республіки угоду підписав голова Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський, з українського боку — Хрущов.

За угодою, на територію УрсР мали бути переселені всі українці, що проживали в Холмському, Грубешівському, Томашевському, Любачівському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостовському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах, а також з інших районів Польщі.

Всі поляки і євреї, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року та проживали в УрсР, мали бути переселені до Польщі.

Проте в угоді підкреслювалося, що евакуація є виключно добровільною, без жодного примушення. Вона мала відбуватися з 15 жовтня 1944-го по 1 лютого 1945 року та могла бути продовжена.

Водночас в Люблінській угоді був таємний додаток. 22 вересня представник срср у Польщі генерал Микола Булганін переказав польському уряду детальну інструкцію, як виконувати переселення.

Керівництво комуністичних режимів розглядало виселення і депортацію як спосіб вирішення «українського питання» у Польщі, підкреслюють в Інституті національної пам’яті.

Звісно, що українці не хотіли їхати в «радянський рай» з Польщі, а поляки не хотіли залишати територію Української рсР. Тим більше що багато хто вважав ці землі відвічно польськими, а Львів – польським містом.

Всі виселені втрачали майно, особливо нерухоме: держава на території Української рсР відшкодувала лише житло і зерно.

У польському законі 2005 року це переселення офіційно названо вигнанням, що підтверджує його примусовий характер.

Україна визнає депортацію народів незаконними і злочинними актами і визначає відновлення прав громадян України, які були депортовані, одним із пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.

Другие интереcные современные новости: