Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України поповнили одразу три традиції: шахтарські бувальщини про духа-охоронця, панаїр — традиція святкування греків України, а також серпанкове ткацтво.
Рішення означає, що ці практики офіційно визнаються частиною живої культурної спадщини, яку потрібно документувати, підтримувати й передавати наступним поколінням.
Шубін став частиною шахтарського фольклору
Шахтарські бувальщини сформувалися навколо образу духа-охоронця Шубіна. Спочатку ці історії існували переважно в професійному середовищі шахтарів, а згодом поширилися серед мешканців шахтарських міст і містечок.
Такі оповіді поєднують професійний досвід, небезпеку підземної праці, локальні вірування та усну передачу історій між поколіннями.
Панаїр зберігає традицію греків України
Панаїр — релігійне, громадське й сімейне свято грецьких спільнот України. Назва походить від давньогрецького слова, повʼязаного зі значенням загального зібрання.
Традиція змінювалася разом із громадами, але зберегла функцію спільного святкування та передачі культурної памʼяті.
Серпанкове ткацтво представляє локальну технологію Рівненщини
Серпанкове ткацтво — технологія виготовлення тонкого напівпрозорого лляного полотна. Історично вона побутує у селах Дубровицької громади Сарненського району Рівненської області.
Йдеться не лише про сам процес створення тканини, а й про знання щодо підготовки сировини, роботи на ткацькому верстаті та виготовлення виробів із готового полотна.
Після внесення елементів до Національного переліку місцеві громади мають враховувати рекомендації з їх охорони, розроблені профільною експертною радою.
Національний перелік в Україні ведеться з 2012 року. Його мета — фіксувати не тільки памʼятки й речі, а й живі практики: ремесла, обряди, усні традиції та інші знання, що існують завдяки носіям у конкретних громадах.