Упродовж ХVIII століття як чоловіки, так і жінки носили перуки. Чоловічі перуки зазвичай виготовлялися з кінського волосу, який припудрювали, щоб надати йому білого або кремового кольору. Перуки часто приклеювали до голови за допомогою тваринного жиру, а потім посипали борошном або глиняним пилом, щоб досягти потрібного відтінку.

Іноді їх навіть парфумували, щоб замаскувати неприємний запах поту та жиру. У жінок зачіска дещо відрізнялася — вони використовували власне волосся, яке вкладали високо над головою та доповнювали шиньйонами й накладними пасмами для об’єму. Оскільки створення таких зачісок коштувало дорого, після укладки волосся залишали в такому вигляді на кілька днів або навіть тижнів, просто змінюючи прикраси для різних подій.

Жіночі зачіски прикрашали стрічками, перлинами, пір’ям тощо. Тож можна собі уявити, що і для чоловіків, і для жінок це було справжнім магнітом для вошей. Попри вишуканий вигляд, вони часто відчували сильний дискомфорт. Люди купалися набагато рідше, ніж ми сьогодні, тому такі зачіски швидко ставали просто огидними.

Чоловікам було трохи легше — вони могли просто зняти перуку, адже зазвичай мали поголену голову. Перуки іноді навіть кип’ятили, щоб убити вошей, бо коштували вони дорого. Жінкам же було складніше, адже вони використовували власне волосся з додатковими накладними пасмами.

Попри численні винаходи різних засобів проти вошей, найпоширенішим залишався традиційний метод — ретельне розчісування дуже густим гребінцем. У цей період деякі гребінці навіть мали довгі гострі ручки, щоб жінки могли дістатися до шкіри голови й почухати укуси. У 18 столітті це стало навіть предметом жартів — мовляв, воші не цуралися навіть найбагатших.

Другие интереcные современные новости: